Легенда «Динамо» Володимир Безсонов розповів в інтерв’ю Дмитру Гордону, що думає про війну і росіян.
Володимир Безсонов
— Ось ти міг уявити, що одного дня таке станеться?
— Як то кажуть, навіть у страшному сні ніколи б не подумав, що Росія нападе на Україну. Я б на що завгодно посперечався, що цього не станеться. Тому що в нас там скільки було друзів… Саме було. Зараз, звісно, ніякого спілкування немає. І не може бути.
— Яка була перша думка, коли почалася велика війна?
— Це як на тій фотографії. Я взяв автомат Калашникова і показав усім своїм друзям, які залишилися в Москві.
— Це ж уже історичне фото, коли ти на другий день великої війни вступив до тероборони і сфотографувався з автоматом. Його тоді облетіли всі світові агентства.
— Так. Мені навіть з Америки його надсилали.
— А свою емоцію пам’ятаєш? Що відчув, коли дізнався, що почалася велика війна?
— Ой, я такий злий був. Найголовніше — все сталося раптово. Як то кажуть, ніхто не попереджав. Хотілося зібратися і поїхати. Але ж ти розумієш… Я ніколи не скаржився і не буду скаржитися, але з моїми колінами я б там лише заважав. Я сів і подумав: що я можу зробити?
Ну, надсилав гроші. Із кожної зарплати. Коли п’ять тисяч, коли дві — залежно від можливостей. Одним словом, не хотілося просто сидіти склавши руки.
— Хтось із друзів у Росії, які тебе любили, захоплювалися тобою, казали: «Безсонов — геній, велика людина», хтось із них тобі зателефонував?
— Ні.
— Ніхто?
— Ні. Абсолютно ніхто. Я сам зателефонував Хідіятулліну, привітав його з днем народження. А потім надіслав йому те саме фото.
— З автоматом?
— Так. Він відповів: «Мені дуже шкода». І все. Після цього ми вже не спілкувалися. Я ж не знаю, за війну він чи проти. Але всі, хто там перебуває, — для мене вороги. Ось і все.
— Пробачити це взагалі можна? Усе те, що вони зробили щодо нас?
— Ні. Я взагалі людина досить лояльна, багато чого можу зрозуміти. Але не це. Вбивати дітей, жінок… Узагалі, навіщо ви сюди прийшли? Якийсь карлик наказав — чи що, я не знаю. Це така тема, що без емоцій про неї говорити неможливо.
— Володю, яке в тебе сьогодні ставлення до Росії і до росіян?
— Ніяке. І ніколи вже не буде. Усе перекреслено. Ніколи.
— Це інтерв’ю подивляться сотні тисяч людей у Росії. У тому числі ті, хто любив тебе, пам’ятає, як ти грав, вважав тебе героєм. Я б хотів, щоб ти звернувся до цих людей, для яких ім’я «Володимир Безсонов» — не порожній звук.
— Розумієш, для мене це удар. Я ніколи не ділив людей на українців, росіян, грузинів чи когось іще. Але як можна прийти в суверенну державу і почати вбивати дітей, жінок, старих, руйнувати будинки?
Можна зараз багато чого сказати. Але для цього треба взагалі… І найстрашніше, що в мене таке враження, ніби вони цього не чують. Розумієш? Уся Росія не чує, що творить цей недоносок. І вони все це розуміють, але, напевно, все одно хочуть знищити Україну. Не вийде.
— Вистоїмо?
— Однозначно.
