Вихованець академії «Руха», а нині військовослужбовець 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Юрій Фірман розповів про часи свого перебування у львівському клубі та поділився історією про засновника клубу Григорія Козловського.
Григорій Козловський
— Закінчив школу «Руху». Це було, коли нею ще займався Мирон Богданович Маркевич. Тоді він був головним тренером «Металіста». Маркевич наслідував справу свого батька. Це було ще до приходу в «Рух» Григорія Козловського.
Робили акцент на місцевих хлопчиках або дітях з ближніх сіл. Якщо ти виділявся у своїй віковій групі, то тобі давали можливість поїхати в Харків на перегляд. Буду говорити такими армійськими термінами. Забезпечення м’ячами та інвентарем у нас було хороше. З теплом згадую ті часи. Не було війни, все було спокійно. Можна було займатися улюбленою справою і ні про що не думати.
«Рух» виступав тоді на чемпіонат області. Вже з приходом Григорія Петровича почалось відповідне забезпечення, фінансування та запрошення гравців. А до того було багато інцидентів, коли дитина тренувалась з 5-го по 10-й клас, всього навчилася, а на останній випускний клас її забирали «Карпати» або інші школи. Зараз там зовсім інші масштаби та рівень. До речі, давно там не був.
На жаль, мій перший тренер Дідик Ігор Михайлович помер після важкої хвороби. Був дуже хорошим тренером і людиною. Це батько футболіста Романа Дідика.
В Україні грав в чемпіонаті аматорів, третій лізі Польщі та в Словаччині. Це все було до повномасштабного вторгнення.
— Сеньків розповідав, що ви грали разом з Алієвим за «Рух».
— Так, був такий невеличкий період. Тоді за «Рух» грали Алієв та Шацьких. До того був Даниловський. Мені тоді було 17 років — я м’ячі подавав і мив, а вони грали. Але було класно. Зрозуміло, в якому вони були стані й з якою мотивацією прийшли, але рівень команди піднявся. Це був час між чемпіонатом області й Другою лігою України.
Крім Алієва і Шацьких були футболісти, які грали на рівні УПЛ і Першої ліги України. Практично кожна людина у стартовому складі мала такий досвід.
— Як вони ставилися до молодих гравців?
— З елементами дідівщини. Можливо, це пов’язано з тим, що всі ті футболісти самі проходили через це ще в рази жорсткішому режимі. Тому було не без цього.
— Тут ще має бути історія про Григорія Козловського.
— Так, з ним були цікаві історії. Наприклад, він приходив на тренування і міг мені сказати: «Малий, стань на ворота. Зловиш пенальті, то отримаєш 100 доларів». Я тоді був на першому курсі Львівського державного університету фізичної культури. Я вже точних цифр не пам’ятаю, але, умовно, батьки мені на тиждень давали 150−200 грн. А тут за одне пенальті міг отримати 100 доларів. Було прикольно.
Він був практично на кожному тренуванні. Григорій Петрович і сам грав на воротарській позиції навіть в Прем’єр-лізі області. На лінії він так собі, але на виходах дуже впевнено грав. Його син Святослав в команді був також досить одіозним персонажем. Ще в нас був зять Григорія Петровича — воротар Олександр Дяченко. Він одружився з племінницею Григорія Петровича.
