Головний тренер одеського «Чорноморця» Роман Григорчук розповів в інтерв’ю Youtube-каналу Інтент, що не так зі збірною України.
Роман Григорчук. Фото — chornomorets.ua
— Я б хотів все ж таки запитати: що ж ми робимо не так, на вашу думку?
— Перше, що можу сказати: я вважаю, що взагалі Україна має потенціал трошки більший, можливо, не трошки — більший на кращі результати, ніж вони в нас є в цілому за останнє. Тобто я говорю, якщо брати системно, щоб це було там від форуму до форуму, там від Європи до світу і так далі. Тобто моя точка зору, що ми маємо більший потенціал, потенціал досягти більшого.
Чую інтерв’ю, там, як і хлопці говорять, і як тренери. Так, я бачу десь в молодіжному ще футболі, я бачу якесь от, ну, як це правильно сформулювати, напевно, сказати так, що от є просто якась така не то що недооцінка самих себе.
Я не можу зрозуміти, чого ми можемо говорити, наприклад, про Голландію, кого ми ще візьмемо, про Швецію там на різних етапах. Бо, ви розумієте, кого я називаю. Я не називаю зараз там… Хоча чого, наприклад, Іспанія, чого Англія? Чому ми маємо про них говорити як про щось страшенно велике? А у нас що, потенціал менший, як в Голландії, чи не знаю, чи там в Бельгії, чи десь навіть в Німеччині? Так, ну, у нас футболісти прекрасні, молоді, величезна країна. Чого ми маємо думати, що нам є якби за щастя зіграти там у нічию з французами? Чому?
Я думаю, десь у цьому напрямку з дитинства треба формувати в дітей і в молодих футболістів, у тренерів — всі ми маємо по-іншому себе оцінювати. Але, звичайно, це все має бути на основі дуже потужної, правильної роботи з розвитку взагалі молодих футболістів. Я нікого не критикую абсолютно. Я лиш так, ну, свій погляд десь висловлюю.
На мій погляд, це би було нам допомогою такою, коли би люди вже з дитинства розуміли: «Ну да, Англія, ну а що? А я українець, де чого я маю вже до гри думати, що я маю в нічию і це буде для мене щастя? Ні, я маю обіграти того». І так формувати з дитинства. Тобто це, можливо, буде якоюсь допомогою, але це чисто лише моє, зовсім без жодної критики на адресу будь-кого.
— Ну, тобто це психологія, так, яку треба…
— Це психологія, так. Це навіть трошки якась інша частина. Це якась ментальність. Це щось таке трошки більше, розумієте? Ну, як… Просто я живу в країні футбольній.
Зараз у нас війна. Ну, але ми все одно живемо. Ми граємо у футбол. І ростуть молоді футболісти і команди добротного рівня. При умові війни. Війни нема… Ну, бо ми зараз говоримо за ці чотири роки, але ви сказали з 90-х, так і так далі.
Взагалі за останній час. То чого ми маємо, чого має бути таке розуміння, що в нас країна, яка має там у три рази більше населення і такі ж самі таланти? Ну, ви вдумайтесь: війна почалась, у нас сотні молодих футболістів поїхали і попідписували контракти в топклубах.
Ну, як хлопці підписують у «Барселоні», у «Реалі» українці, молоді хлопці. Ну то що, чого в нас не ці люди десь є?
Так, тут питання в тому, що як от кожен день — кожен — що батьки, що тренери, яке спілкування, як дітям формуються їхні погляди на футбол, як формується розуміння кожного хлопчика, хто він є у футболі взагалі.
А він є фігурою і він має бути фігурою ще сильнішою, ніж той же, кого ми приводимо з іншої країни футболіст. Чого вже навіть на тому віці ми радіємо нічиїй з кимось там? Я приводжу ці приклади нічиїх, бо от якось воно так зрозуміло буде. Я маю бути дуже розчарований, що я зіграв нічию із зальничанами, бо я маю виграти, бо я українець і в мене футбольна країна, і я сильний. Я сильний і моя країна сильна.
— От ви згадали Швецію. І тут якраз у контексті у нас стикові матчі збірної України на вихід на чемпіонат світу були зі Швецією. Ну, один стиковий матч. І я от дивився той матч разом зі своїм другом-футболістом. І у нас було відчуття абсолютної безпорадності, безнадійності. І буквально от одразу воно з’явилося. Ми спілкуємося, дивимося — і от, так, програш такий, ну, безнадійний. Ви безперечно теж дивилися цей матч. І, може, от ви скажете, от ви як тренер дивилися, що б можна було в цій ситуації можливо змінити, щоб хоча б нав’язати якусь боротьбу, якої не було?
— Ну, зараз якось брати одну гру і там зі шведами чи з кимось іншими… Розумієте, одна гра, вона все одно не дасть нам продовження нашої розмови, яку ми серйозно ведемо, про якісь глобальні речі. Тобто одна гра, вона по-різному складається. І навіть, ми приводимо топкоманди, так, в одній грі вони десь можуть бути теж безпорадними. Бувають, так, такі випадки складаються.
Десь якісь помилки допущені, десь якийсь збіг обставин не такий буває. Тобто тут одну гру, я думаю, аналізувати неправильно, бо вона все одно нам дасть якийсь, якщо аналіз, то це буде якийсь там одновідсотковий аналіз, який не так важливий.
Зараз я тут от думаю, що от такі теми, як от такі якісь глобальні речі, серйозні, величезні, такі великі по своєму об’єму речі, вони є важливі. Бо ми розуміємо, що… Що ми ще розуміємо, вірніше, не те, що розуміємо, ми вже бачимо з того: у нас багато футболістів, вони навіть їдуть за кордон. Ну, десь в будь-якій країні, більше, напевно, слід говорити про топові такі футбольні країни, то ми розуміємо, що не так багато з них, навіть якщо туди потрапили, щоб вони там грали на рівні далі і, ну, якби так далі розвивалися.
І так, я думаю, одиниці таких футболістів, у нас небагато. Та і тут теж цікаво, які причини. І можливо, тут якраз причина в тому, що от у цій якійсь ментальності, можливо, десь така є якась, знаєте, недооцінка самого себе.
Я думаю, що в нас просто футболісти є дуже сильні. І сьогодні там ми граємо і, так, у нас там пропускають сьогодні футболісти, там цілий ряд. Ми цим взагалі не повинні переживати, бо у нас є достатньо футболістів, щоб грати, наприклад, із тією ж Угорщиною чи з другою командою грати.
Ну, а не то що на рівних — ми маємо бути сильніші. Та це от така моя думка.
